пятница, 28 октября 2011 г.

Презентация сборника аматорских произведений ВИЧ-позитивных людей «Территория плюс» Благотворительной организации «Клуб «Майбутнє»


Приглашаем Вас на презентацию сборника аматорских произведений ВИЧ-позитивных людей «Территория плюс», которая состоится 01 ноября 2011 года, в 11.00,  в Городской исторической библиотеке им. Грушевского по адресу:
г. Мариуполь, пр. Нахимова,60

         Благотворительная организация «Клуб «Майбутнє» презентует сборник аматорских произведений ВИЧ-позитивных людей и людей, затронутых эпидемией. Он является логическим завершением реализации проекта «Литературный клуб «Территория плюс». В книгу вошли произведения участников литературного конкурса из числа ВИЧ-позитивных людей, представителей уязвимых к эпидемии ВИЧ/СПИДа групп, а также работы людей, соприкоснувшихся с этой проблемой.
         Основой презентации будет инсталляция «Утро ВИЧ-позитивной женщины», где главной героиней выступит ВИЧ-позитивная женщина, чья миниатюра опубликована в  этом сборнике.
          Впервые в Украине изданы  произведения, написанные людьми, непосредственно столкнувшимися с проблемой ВИЧ/СПИДа. В этом уникальность издания.
В мероприятии примут участие авторы произведений, представители гражданского общества, государственных структур, работники культуры и просвещения, творческие люди.

понедельник, 24 октября 2011 г.

Відкритий лист Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ до Президента України


Президенту України
Януковичу В. Ф.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Пане Президенте, ВБО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» (далі – Мережа ЛЖВ) звертається до Вас з приводу гуманітарної катастрофи, яка пов’язана з обвалом десятирічної національної програми лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу, що призведе не лише до колосальних фінансових втрат, а й до смертей тисяч українців.  

Така ситуація є наслідком затягування процесу поставки антиретровірусних препаратів (АРВ-препаратів), закуплених за кошти Державного бюджету у 2011 році. Понад 25 тисяч ВІЛ-позитивних українців, які зараз отримують АРВ-препарати та близько 9 тисяч осіб, які стоять у черзі на лікування, можуть не дочекатися життєво-необхідних ліків. Уже зараз нестача препаратів призводить до того, що щодня від СНІДу в Україні помирає 9 осіб.

Особливу тривогу викликають затримки поставок препарату лопінавір/ритонавір, який у тому числі приймають ВІЛ-позитивні вагітні для унеможливлення передачі ВІЛ своїм майбутнім дітям. На даний час Комітетом з конкурсних торгів МОЗ України винесено попереднє рішення про закупівлю даного препарату в індійської компанії Hetero Drugs Limited. Відсутність достатніх гарантій якості та безпечності зазначеного препарату та значне перевищення ціни може призвести як до нанесення шкоди здоров’ю пацієнтів, так і до економічних збитків державі у розмірі понад 25 млн. грн. Оскільки закупівля даного препарату затягується, складається враження, що чиновники МОЗ України зацікавлені у отриманні особистого зиску із ситуації, що склалася.

Просимо Вас, Вікторе Федоровичу, забезпечити виконання пункту 1 Вашого Доручення «Щодо запобігання поширенню епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні та забезпечення доступної медичної допомоги для ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян України» від 30 серпня 2011 року та до 15 листопада 2011 року забезпечити наявність якісних АРВ-препаратів у регіонах України. 


           З повагою,
Голова Координаційної ради
ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ»                                                         В.О. Жовтяк

воскресенье, 23 октября 2011 г.

ВИЧ-позитивные мариупольчанки прошли обучение на тренинге: «Насилие над женщинами. Гендерный подход»


10-11 августа 2011 года в г. Мариуполе Благотворительная организация «Клуб «Майбутнє» провела тренинг для ВИЧ-позитивных женщин города на тему: «Насилие над женщинами. Гендерный подход».
            «Насилие над женщинами актуально не только для ВИЧ-позитивных женщин, но если рассматривать в аспекте эпидемии ВИЧ/СПИД, то для женщин, затронутых эпидемией – это, является одной из главных проблем. Ежедневно женщины сталкиваются с разного рода насилием, и моя основная задача, как тренера заключалась в выработке навыков и знаний для борьбы с этим явлением», - сообщила тренер и психолог БО «Клуб «Майбутнє»  Полина Лунина.
            Мероприятие проходило при поддержке Всеукраинской сети ЛЖВ, за средства Нидерландского Агенства по международному развитию. Городской центр социальных служб для семьи, детей и молодежи Мариупольского городского совета предоставил помещение для проведения тренинга. Целью обучения было повышение информированности участниц о гендерном подходе в сфере ВИЧ/СПИД и развития у них активной жизненной позиции.
            «У меня после тренинга изменилось мировоззрение. Я пришла к пониманию, что необходимо менять жизненную позицию  на более активную. Перестать обращать внимание на мнения и стереотипы, и самой решать, что для меня главное», - делится впечатлениями от тренинга и своими планами на будущее Ольга Х.
            В насыщенном формате тренинга вопросы на различные интересные темы, обсуждение на основе личного опыта участниц пересекались с «мозговыми штурмами», играми, дискуссиями, работой в индивидуальном порядке и группах и подведением итогов дня. В перерывах между работой женщины общались в неформальном порядке на кофе-паузах и обедах.
            Тренинг являлся лишь одним из мероприятий Благотворительной организации «Клуб «Майбутнє» в рамках проекта «Литературный клуб «Территория плюс». Аналогичные тренинги проходят и в других городах Украины структурными подразделениями Всеукраинской сети ЛЖВ.

пятница, 14 октября 2011 г.

конкурсные произведения

Мачукайте Г. В.
                  РАЗВЕ ВАЖНО

Сколько исполнилось, разве важно?
Лучше прожить, чем услышать дважды.
Лучше удариться, чем бояться.
Лучше упасть и потом подняться.

Сколько исполнилось, разве важно?
Лучше вперед, чем дрожать продажно.
Лучше реветь, чтоб потом смеяться.
Лучше уйти, чем опять расстаться.

Сколько исполнилось, разве важно?
Пусть вся Земля повернется дважды.
Столько исполнилось не напрасно.
Ты улыбнись! Ты еще прекрасна!
_________________________________________________



         НЕ ПЛАЧЬ

Не плачь, душа моя!
Для веры нет преграды.
Найди в толпе меня –
Мне большего не надо.

Найди в тоске меня
И в пенье райской птицы,
Что,  в воздухе паря,
Взлетев, не воротится.

Не плачь и не горюй.
Для счастья мало надо.
Условности? Наплюй!
Для воли не преграды!

Очнись, душа моя!
Как, многого не зная,
Найдешь ты ворота
Исчезнувшего рая?


конкурсные произведения

                 
Виктория Д.
                                       
                                     ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ? 

      Знаете ли вы, что такое жить с диагнозом ВИЧ? Нет, вы не знаете этого.  И дай Бог никогда не узнать! Сначала, после теста, это -  удар грома средь чистого неба. Ощущение невесомости. Поток непонятных эмоций. Состояние стресса. Иду туда – не знаю куда. Через время – ступор, замедленная съёмка, осознание первого страха: что ждёт тебя дальше.  А потом – шараханье от друзей, избегание взглядов родных и близких, чтобы не спросили, чтобы не узнали. Запой, лежание сутками на кровати и изучение структуры потолка. Враньё, дрожание рук после алкогольного опьянения. Злость на всё и вся! А главное – на себя. Особенно в том случае, если сам виноват в своём инфицировании. Беспутная твоя головушка! – причитаешь, как заведённый. Что делать? Что делать?
     Этот период длится довольно долго. Хорошо, если рядом окажутся люди с пониманием, а если нет?  Возникает гамлетовский вопрос: быть или не быть? В нашем случае,  это - жить или не жить дальше?
     Но сегодня, в майский день, День  памяти умерших от СПИДа, я пришёл в парк Петровского для участия в акции. Читаю имена, вышитые на квилте: Настя, Роман, Андрей, Таня…
      Вижу, как стараются ребята из благотворительной организации донести до людей в парке Петровского свою миссию, как сияют их лица, когда проходящие мимо не только слушают их, но и берут брошюры, проспекты. Тут же садятся на лавочки и читают материал из «Книги для неравнодушных». Теперь эти люди знают, почему сегодня выложена на клумбе алая лента из петуний красного цвета. Они понимают, во имя чего собрались здесь в парке парни и девушки в одинаковых футболках с такой же эмблемой - «Алой ленточкой» - международным символом осведомлённости о заболевании СПИД. Символом, которому уже 20 лет!  А свою акцию ребята посвящают  «Памяти тех, кто жил с ВИЧ. Тем, кто живёт с ВИЧ сегодня. Тем, кто помогает им жить и чувствовать себя достойными, нужными и любимыми людьми».
    Молодцы, ребята! Мне нравится ваша жизненная позиция. И я готов стать в ваши ряды. Мне совсем не хочется умирать молодым! И мне совсем не хочется думать о смерти. Ведь столько ещё не сделано в этой жизни! Если не для себя, то для родных. Как бы пафосно это ни звучало: для других людей, для земли, на которой живу!  


воскресенье, 2 октября 2011 г.

конкурсные произведения


Полина Л.

                                                      Відверта розмова

За вікном – початок нового дня. За вікном – ще тиша. За декілька хвилин загомонять люди, що підуть на роботу або у своїх справах. Мені ж не хочеться підійматися, бо вчора був занадто важкий день.
     Чому ж важкий? Це ж був вихідний! Так, спочатку – день як день. Нічого особливого! Бігала на ринок, купувала речі для відпочинку в Карпатах, теревенила по мобілці. Ось і останній дзвінок другу! Зараз зустрінемося, будемо спілкуватися, сміятися…
     О, це мій найрідніший друг дитинства! Скільки пройшли ми з ним шляхів у походах, скільки було пригод, скільки сварок та примирень! Такої єдності думок, почуттів, настрою, напевне, у мене ніколи не буде. Так, ми друзі, а не коханці. У кожного свій шлях до любові. Але все ж раз на тиждень ми знаходимо годину, щоб зустрітися, поділитися своїми враженнями від прожитого часу, своїми печалями й радощами, своїми успіхами та негараздами.
     Голос, що пролунав, був якимось чужим, неначе холодне повітря обдало мене зненацька. Я, навіть,  подивилася на телефон: чи справді це мій друг? Чи не помилилася я? За півгодини, як завжди, зустрілися у маленькому кафе біля Приморського парку. Свого друга я не впізнала. Блідий, нервовий.
-         Що трапилося? – запитала його очима. Ми завжди розуміли один одного.
-         Допоможи мені! – благав його погляд, вимучений і знесилений.
Це була, дійсно, тяжка сповідь. Я сиділа приголомшена, дивилася на
нього не зводячи очей. Губи його тремтіли, якісь гортанні звуки ледь виривалися з рота. Все, що я зрозуміла, - це те, що дівчина його  ВІЛ – інфікована, він про це знав, але тепер і його тест на ВІЛ підтвердився.
-         Не переймайся, все буде добре, ти не зневірюйся! Якщо ви кохаєте один одного, все буде гаразд. Знай: я твій друг назавжди!
Я доторкнулася до його руки, він не відреагував. Потім підвівся і пішов геть із кав’ярні. Понурі, згорблені плечі нагадували мені дідуся.
      А вночі я поринула в роздуми…
Що б я робила, якби це я дізналася про свій ВІЛ – статус? Якою була б моя реакція? Мої дії, мої відносини з людьми? Яких порад я б чекала? Які б вчинки робила? Як би зреагував мій батько? Матусі уже років десять немає. Вона померла від інфаркту, коли мені було 12. Але мій тато не впав у відчай, виховав мене самостійно, зробив сильною людиною. Тому я знаю, що мої перші кроки були б не кроками відчаю, а кроками боротьби за життя.
      Я  переглянула б усю спеціальну літературу, промандрувала би  всіма сайтами  Інтернету, поспілкувалася б з ВІЛ – інфікованими людьми, я б лікувалася. Я б не піддалася паніці.
       Ні, відчай – це погано! Життя, повноцінне життя – ось що може втримати людину від нього! Підйом! Мій друг потребує допомоги! І я готова до бою з його жахами, страхіттями, з настроєм!

конкурсные произведения


Яна Г.
Единственный след
Мне кажется, к сердцу нельзя приложить
Осколки из льда, из событий, печали,
Холодной тоской ни к чему дорожить
Ни в ярком конце, ни в забытом начале.

Когда время тратит размеренный бег
На путь, что однажды привёл в бесконечность,
Тогда понимает любой человек,
 К чему нас приводит беспечность.

И стоит лишь только ладонь протянуть,
Бескрайнее небо так быстро порвётся,
Что самый далёкий, оправданный путь
Теперь за границей добра остаётся.

Туманно, беззвучно сейчас на земле,
И дело не в том, что зима стала вьюгой,
А просто потерян единственный след,
В котором они доверяли друг другу.